Україна задекларувала намір досягти кліматичної нейтральності до 2050 року, але навіть за наявності стратегічних документів і законодавчої бази держава не має достатніх ресурсів для декарбонізації економіки. Про це йдеться в аналітичному матеріалі видання “Екополітика”.
Автори матеріалу повідомили, що проаналізували оновлену редакцію Довгострокової стратегії низьковуглецевого розвитку України до 2050 року, яку 2025 року ухвалила міжвідомча робоча група з питань координації подолання наслідків зміни клімату. На їхню думку, документ демонструє розрив між задекларованими цілями й реальними можливостями їх фінансування.
Україна в межах Паризької кліматичної угоди взяла на себе зобов’язання скоротити викиди парникових газів щонайменше на 65% до 2030 року й досягти кліматичної нейтральності до 2050 року. Аналітики зазначили, що таку саму мету задекларував і Європейський союз, але він може спрямовувати на “зелений” перехід набагато більше ресурсів, ніж Україна.
“Одним з інструментів, завдяки яким європейцям вдається розвивати економіку і скорочувати викиди, є система торгівлі квотами на викиди парникових газів EU ETS (European Union Emissions Trading System). Отримані в її межах кошти Євросоюз використовує, щоб допомагати своїй промисловості декарбонізуватися. До прикладу, загальна сума доходу від продажу квот на викиди в межах EU ETS у 2023 році становила €43,6 млрд”, – написала “Екополітика”.
За її інформацією, в Україні система торгівлі викидами поки на стадії розроблення. Чинного екологічного податку не спрямовують адресно на модернізацію підприємств, а Фонд декарбонізації України фактично не здатен покрити потреби промисловості.
“Єдиний профільний державний фонд – АТ “Фонд декарбонізації України” – має вкрай низьке фінансування, порівняно з потребами промисловості. При розрахунковій потребі в інвестиціях у €102 млрд для здійснення “зеленого” переходу вітчизняної промисловості заплановане фінансування цього фонду становить лише €182 млн, тобто 0,17% від потрібної суми”, – ідеться в матеріалі.
Значну частину ресурсів спрямовують на енергоефективні проєкти громад, а не на декарбонізацію виробничого сектору, зазначили аналітики. На їхнє переконання, це посилює структурну проблему, коли скорочення викидів відбувається не внаслідок модернізації, а через деіндустріалізацію, спричинену війною й економічним спадом.
Частка генерації енергії з поновних джерел, яка є важливою частиною “зеленого” переходу, в Україні зростає, але не через розвиток галузі, а внаслідок руйнування наявних енергооб’єктів, зазначило видання.
“За даними Міністерства енергетики, станом на середину 2025 року частка відновлюваної електроенергії в Україні зросла до 17,3%. Наголосимо: це відбулося не через бурхливий розвиток вітчизняних ВДЕ, а через значні руйнування об’єктів інших типів генерації. У квітні 2025 року заступник міністра економіки Андрій Телюпа сказав, що для досягнення цілей, передбачених у плані до 2030 року, потрібно орієнтовно $40 млрд. Посадовець розповів, що провідними джерелами фінансування є програма Ukraine Facility, двосторонні угоди, програми міжнародних фінансових організацій, урядові ініціативи. Жодної інформації щодо можливих угод, програм або ініціатив, а також орієнтовних сум, які можуть бути через них залучені, Телюпа не надав. Більше ніж 75% потрібного фінансування висить у повітрі”, – ідеться у статті.
Контекст
У грудні 2025 року Європейська бізнес-асоціація (EBA) заявила, що запропонована урядом програма декарбонізації промисловості може не забезпечити притоку “зелених” інвестицій і створити ризик деіндустріалізації, якщо не визначать джерел фінансування програми.
