Український громадський і державний діяч, експерт у сфері комунікацій, освіти та культури, голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович дав інтерв’ю музею “Голоси Мирних” Фонду Ріната Ахметова. Скорочену версію розмови 26 вересня опублікувало видання “Історична правда”.
Розмова відбулася в межах виставки “Голоси” музею “Голоси Мирних” Фонду Ріната Ахметова, яка тривала в Києві протягом трьох місяців. Модератором розмови стала культурна критикиня й кураторка Анастасія Платонова. Повну версію інтерв’ю опубліковано на YouTube-каналі Фонду.
Під час розмови Дробович зазначив, що у країнах, які вийшли з-під тоталітарного режиму, створюють спеціальні інституції для відновлення національної пам’яті. Він додав, що Україна, яка здобула незалежність у 1990-х роках, увійшла до числа країн із таким самим завданням, але не змогла його повноцінно виконати.
“Ситуація змінилася після Революції гідності, коли ми усвідомили, що пам’ять використовується проти нас як зброя, впливаючи на масову свідомість. Держава визнала важливість цього питання, почала створювати меморіальні інституції, підтримувати їх, хоча й недостатньо. Вторгнення показало, що росіяни працюють у цій сфері – забороняють говорити про правозахист, досліджувати власну історію, виправдовують комуністичний тоталітарний режим. У 2014 році ми почали активніше протидіяти, а апофеозом став 2022 рік і 24 лютого, після яких стало зрозуміло, що доведеться діяти ще швидше”, – зазначив експерт.
Він також звернув увагу на поступове усвідомлення українським суспільством після 2014 року своєї ролі у взаємодії з державною владою.
“Суспільство стало більше залучатися до цих процесів, тема почала ширше обговорюватися. І тут на сцену вийшли реалії війни – гроби з фронту, що значно змінило ситуацію. Одними з перших, хто відчув серйозність цієї частини, були кримчани, донеччани та луганчани. Це показало, що національна пам’ять і політика пам’яті є не менш важливими, ніж економіка чи безпека. Виявилося, що росіяни насамперед беруться за освіту, мову освіти, культуру, музеї, зміст. Органи влади, громадські організації, академічні інституції і ті люди, які першими відчули, до чого все це веде, почали мобілізуватися й зосереджуватися на збереженні пам’яті”, – пояснив Дробович.
За його словами, зараз в Україні є неймовірно великий запит на меморіалізацію, і Україна робить те, чого не робили інші держави.
“Ми зараз унікальні у світі тим, що займаємося меморіалізацією під час війни, обговорюємо перехідне правосуддя під час війни, виставки проводимо під час війни, і всі ці люди ще живі! Це майже безпрецедентно. Це новий підхід до комеморації. Не факт, що він спрацює, але в нас є великі шанси. Ми живі й продовжуємо боротися, тому маємо використовувати всі можливості для того, щоб наша пам’ять і справедливість знайшли своє місце в майбутньому”, – наголосив спікер.
Контекст
Музей збирає та зберігає найбільшу у світі добірку свідчень із перших вуст про війну в Україні – це вже понад 120 тис. історій.
Виставка “Голоси”, яку відвідало понад 5 тис. людей, відбулася в Музеї історії міста Києва, ґрунтуючись на розповідях, зібраних музеєм “Голоси Мирних”. Слідкуйте за анонсами заходів у соцмережах Фонду Ріната Ахметова і на порталі музею “Голоси Мирних”.
