Останнє оновлення: 08 травня 2026
Нині йому 22.
Та він уже він пройшов те, що для більшості – за межею людських можливостей: піхотні бої, постійні виходи під FPV-дронами, втрати побратимів, евакуацію поранених та рішення, які потрібно ухвалювати за лічені секунди.
“Кастєт” — військовослужбовець 121 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ, родом із Кіровоградщини. До повномасштабної війни працював фермером та навчався на ветеринара. У 2024 році підписав контракт, а згодом перевівся до піхоти.
Разом із побратимами він три місяці тримав позиції на Запорізькому напрямку. Каже: від села, де вони оборонялися, майже нічого не залишилося — російські війська практично стерли його артилерією та дронами.
Коли стало зрозуміло, що залишатися на позиціях більше неможливо, група почала вихід.
Троє військових. Один із них — важкопоранений боєць із кулею в голові, якого побратими понад місяць підтримували живим просто на позиціях. Його довелося нести на ношах понад 12 кілометрів через заміновані поля, посадки та зруйновані будівлі під постійною загрозою ударів FPV-дронів.
На кожному — близько 40 кілограмів спорядження. Виснаження, артилерійські обстріли та дрони, які полювали на будь-який рух.
“Кастєт” зізнається: страх був постійно. Але, каже, якщо дозволити страху взяти контроль — можна просто зупинитися.
“Ми просто робили свою роботу й ішли далі”, — говорить військовий.
За кількасот метрів до точки евакуації їхню групу помітили росіяни. FPV-дрон ударив зовсім поруч — вибухом розірвало рюкзаки. Втім, бійці вижили. Дочекалися потрібного моменту та змогли прорватися вперед.
Сам “Кастєт” не називає себе героєм. Переконаний: у таких умовах кожен робить те, що мусить.
Саме на таких людях нині тримається фронт — на витримці, взаємній підтримці та небажанні залишати своїх.
Та навіть після всього пережитого найбільшим болем для нього залишається побратим, якого не вдалося забрати з позицій. Військовий вірить: Україна обов’язково поверне всіх своїх захисників додому.
Джерело: Кіровоградський обласний ТЦК та СП
