Кочові пасіки з кількістю сімей від 500 до 1200 з урахуванням рівня накладних витрат перебувають у найбільш невигідному становищі. Вони постійно у зоні підвищеного ризику і можуть бути стабільно рентабельними, тільки обмежуючи себе в будівництві інфраструктури та/або впровадженні механізації.
Про це в своїй колонці на Аgrotimes пише Сергій Шаронін, голова ради директорів «Пасіка 21».
«Одна справа розкласти вартість інфраструктури на 4000 сімей, а інша ‒ на 400. Різниця на порядок. А в накладних витратах за розрахунку собівартості вона буде ще більшою. І з цим нічого не можна зробити», ‒ зазначає він.
Досягти рентабельності середні пасіки можуть й іншим шляхом. Наприклад, створюючи додаткові центри прибутковості: паралельне виробництво інвентарю чи роздрібна торгівля (від продуктів бджільництва до інвентарю й ліків), розширення спектра діяльності (інші продукти бджільництва, матківництво, продаж бджолопакетів).
«Але це ‒ геть інша історія. І не факт, що урізноманітнення центрів прибутковості відчутно поліпшить економіку господарства. Кожен новий центр прибутковості ‒ нові накладні витрати й інвестиції в обладнання та інфраструктуру, ‒ стверджує Сергій Шаронін. ‒ Ми це спочатку пробували. Тому добре знаємо, що за промислового підходу створенням додаткових центрів прибутковості краще займатися після виходу на потрібний масштаб у основному бізнесі».
Та можна вчинити простіше й ефективніше, переконаний він.
«Об’єднавшись, три-чотири таких пасіки можуть спершу революційним чином спростити роботу і змінити економіку, а потім ще й почати заробляти на послугах, що надаються на основі своєї інфраструктури, ‒ наголошує Сергій Шаронін. ‒ І все це без ризику втрати свого бізнесу. Важливо лише все правильно юридично та практично організувати».
Раніше ми писали про три перешкоди для кооперації бджолярів.
