Члену-кореспонденту
Національної академії наук України
професору
М.М. Ільницькому
Реклама
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Шановний, дорогий Миколо Миколайовичу!
Від імені Колективу Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка Національної академії наук України, вітчизняної наукової спільноти радо вітаю Вас із 90-літнім ювілеєм! Знаємо Вас як людину-епоху, людину-легенду, гуманітарія-енциклопедиста Франкової проби, який вчився і дебютував на батьківщині Івана Франка – у Дрогобичі і так само, як «вічний революціонер», не цурався ніякої роботи на полі людського поступу, розпочавши свій творчий шлях газетярем (літературний працівник дрогобицької обласної газети «Радянське слово», завідувач відділу львівської обласної газети «Молода Галичина», літературний працівник львівської обласної газети «Вільна Україна», завідувач відділу критики, заступника головного редактора журналу «Дзвін»), і досягши найвищих наукових вершин, залишаючись при цьому справжнім інтелігентом – тобто інтелектуалом-енциклопедистом і совісною людиною високих, шляхетних моральних принципів, тобто цільним (за визначенням Івана Франка) чоловіком, у чиїй особі, особистості – рідкісне гармонійне поєднання академічного вченого (доктора філологічних наук, члена-кореспондента Національної академії наук України, провідного наукового співробітника, завідувача відділу української літератури Інституту українознавства імені І. Крип’якевича НАН України, дійсного члена Наукового товариства імені Шевченка; вченого-педагога (професора кафедри української літератури ім. акад. М. Возняка Львівського національного університету імені Івана Франка, завідувача, професора-консультанта кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства, заслуженого професора Франкового вузу), поета, перекладача, вихователя цілої творчої плеяди: кількох поколінь спудеїв, аспірантів, які уже самі авторитетні академічні вчені, серед яких члени Вашої родини: дружина Луїза Іванівна Ільницька – відома бібліографиня, книгознавиця, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, син Ярослав – вчений-фізик, музикант, поет, перекладач, донька Мар’яна Комариця – літературознавиця, поетеса, яка, до речі, захистила свою докторську дисертацію в нашому Інституті. Вашою горньою стежиною духу іде і внук Данило Ільницький – український літературознавець, есеїст, музикант, доцент кафедри філології Українського католицького університету.
Окрім того Ви, шановний Миколо Миколайовичу, давній (із 1967 року) член Національної спілки письменників України, були обрані віцепрезидентом бюро комітету Республіканської асоціації українознавців у 1989 році…
Тобто Ваше родинне однокоріневе із Вашим прізвищем у назві село Ільники («З подібною однокорінністю прізвища й родового гнізда в українській літературі відомий хіба ще письменник-священик Т. Бордуляк, народжений у селі Бордуляки», – писав світлої пам’яті дослідник Вашої поезії професор Михайло Шалата у ґрунтовній статті «Микола Ільницький як поет») благословило Вас на крилато-корінний достойний шлях, де Ваш текст та життєтекст вражають і діапазоном натхненної праці, що (за класиком) у творчість перейшла, творчість, як і у Івана Франка, многогранну, багатожанрову: від запису народних пісень з голосу Ганни Ільницької «Ой зацвіла черемшина», які надрукувало у 1981 році видавництво «Музична Україна»… літературно-критичних праць «Барви і тони поетичного слова», «Таємниці музи», «Енергія слова», «На вістрі серця і пера», які побачили світ у 1967, 1971, 1978, 1980-х роках у столичних видавництвах «Молодь», «Радянський письменник», «Дніпро»; художніх портретів Дмитра Павличка, Івана Драча, Бориса Олійника, Богдана-Ігоря Антонича, Ігоря Калинця… захист докторської дисертації на тему «Сучасна українська радянська поезія: літературний процес та еволюція образності», а ще – відкриття цілого літературно-критичного материка Західної України першої половини ХХ століття, марковане Вашими книгами, які побачила незалежна Україна і світ уже наприкінці 1990 років: «Критики і критерії: Літературно-критична думка в Західній Україні 20-30-х рр. XX ст.», «Драма без катарсису: Сторінки літературного життя Львова першої половини XX століття: у 2-х книгах», а ще ж статті, портрети, спогади «У фокусі віддзеркалень (2005 рік), навчальний посібник у 2 частинах у співавторстві із Василем Будним «Порівняльне літературознавство», а також компаративістське фундаментальне дослідження «Й.-В. Ґете й І. Франко: антиномія природи і духу» (2014 рік), навчальний посібник «Українська літературознавча думка ХХ століття (Західна Україна, еміграція)» (2015 рік)… Ви член редколегій багатьох наукових збірників. А ще ж упорядкування, передмови, рецензії, примітки до видань творів Б.І. Антонича, С. Гординського, І. Крушельницького, Б.Лепкого, М. Яцківа… перевидання Франкової антології «Акорди», «Зів’ялого листя»… екзотика поважних перекладів із фарсі, із санскриту – класика персько-таджицької літератури Румі, пісень «Бгаґавадґіти», староіндійського епосу «Махабхарата», Сааді Ширазі, Абулькасим Фірдоусі… І – книги Ваших власних віршів («Земні артерії», «Мозаїка доріг», «За роком рік», «Вересневі відлуння») із рядками, де чути мамин, колисковий акцент:
Ще їхати лишалося далеко.
Когось на коломийку потягло,
Як сніданнє робили під смереков
І що з того сніданнєчка було…
про які ви зізнаєтесь у розмові з В’ячеславом Брюховецьким у «Літературній Україні» ще у 1963 році: «А може, поезія – це просто свято для душі, на відміну від щоденної роботи критика?»
Це вирішувати Вам та історії, зокрема історії літератури, якій Ви присвятили теж багато енергії, дієво допомагаючи писати багатотомну «Історію Української літератури» нашому Інститутові літератури ім. Т.Г Шевченка, ставши автором багатьох розділів, будучи членом спеціалізованих рад, рецензентом та опонентом наукових праць. За що Вам доземний уклін від усього Колективу нашого Інституту і всієї Національної академії наук України.
Вашою невтомною творчою працею ви прославляєте не лише своє однокоріневе село Ільники, але й усю Україну як літературну державу у цілому цивілізованому світі, будучи цілком заслуженим (а то й недооціненим) лавреатом поважних премій, відзнак, почесних звань, серед яких Літературна премія в галузі критики ім. О. І. Білецького, Премія імені Івана Франка НАН України, Всеукраїнська літературно-мистецька премія імені братів Богдана та Левка Лепких, відзнака НАН України «За підготовку наукової зміни». Але головне – Всевишній нагородив Вас довгою і трудомісткою творчою дорогою, якою Ви із честю і гідністю крокуєте, нагадуючи отого славного вусатого осавулу із пісні «Ой зацвила черемшина», яку співала Ваша мама Ганна Ільницька:
А преславний осавула чогось бров насупив,
І козацькі свої вуса аж за вуха закрутив.
Ой ти, славний осавуло, чогось бров насупив,
А із нами козаками погарцюй, погарцюй!
Ой ти, славний осавуло, не вдавай ся в тугу.
Вийде слава козацькая з Великого Лугу!
Тож дозвольте ж сьогодні висловити Вам сердечну вдячність за Вашу багатогранну працю для блага Вашого роду, українського народу і міжнародного престижу української культури. Хай вчинене Вами з любов’ю добро повертається до Вас і продовжується у нащадках, а золоте і живе зерно, посіяне Вами на педагогічному, науковому, письменницькому полях щедро проростає вічним колоссям! Міцного здоров’я Вам, удачі, родинного затишку, обіймів колег, енергії для втілення у книги нових творчих ідей! З роси Вам і з води, дорогий наш ювіляре!
Із поважною любов’ю від імені Колективу Інституту,
директор Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка Національної академії наук України академік НАН України Микола Григорович Жулинський
